June 18 2021 05:00:06
Навігація
· Головна
· Вчительске буття
· Блог адміна
· Календарні планування з історії та правознавства
· Конспекти уроків (історія)
· Конспекти уроків (правознавство)
· Конспект уроку з природничих дисциплін
· Конспекти уроків для початкових класів
· Методика та методологія навчання
· Освіта мовою закону
· Позакласні виховні заходи
· Статті на різні теми
· Статті на допомогу вчителю та батькам
· Пошук
· Файли
· Фотогалерея
· Зворотній зв'язок
· FAQ
Останні статті
· Плакати, кабінет... ...
· ЗМІ для шкіл?
· Оновлюємо кабінет...
· Поступаємо в українс...
· Чому приватні школи ...
Лічильники
Тема: Конституційне право

Проблемне питання Коли була прийнята сучасна Конституція України?

  • Що ви знаєте про зміни до Основного Закону України, які були прийняті 8 грудня 2004 р.?
  • Чи можна назвати ці зміни політичним компромісом?

 

Структура уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація знань

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

  1. Загальна характеристика конституційного права
  2. Передумови прийняття і загальна характеристика Конституції України

IV. Узагальнення й систематизація навчальних знань і вмінь учнів

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

 

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація знань

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

  1. Загальна характеристика конституційного права

Конституційне право України – це провідна галузь національного права, що є сукупністю правових норм, які регулюють відносини народовладдя, встановлюючи організацію публічної влади та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.

Предметом конституційного права є особливе коло суспільних відносин, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства у зв’язку з організацією та здійсненням публічної влади. При цьому традиційно вирізняють дві взаємопов’язані групи відносин:

  • відносини між людиною, громадянином та державою, ін­шими інститутами публічної влади;
  • відносини, що визначають устрій держави і організацію державної влади.

Методом конституційно-правового регулювання є сукуп­ність способів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини. У конституційній державі можуть засто­совуватися виключно правові методи впливу. Зокрема, у конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов’язків і відповідальності, дозвіл або заборона на здійснення тих чи інших дій тощо.

Конкретні методи визначаються характером припису кон­ституційних норм.

Назва методу конституційно

правового регулювання

Характеристика методу

Приклад з Конституції України

 

 

 

 

 

Уповноважуючі норми конститу­ційного      права містять      метод установлення

Закріплюють   повноваження    від­повідних суб’єктів

Ст. 98. Контроль за використан­ням коштів Державного бюдже­ту України  від імені Верховної Ради України здійснює Рахунко­ва палата

Метод зобов’язання

Обов’язок суб’єк­тів визначати свою поведінку   відпо­відно до встанов­леного припису

Ст. 68. Кожен зобов’язаний не­ухильно додержуватися Консти­туції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей

Метод дозволяння

Дає    можливість відповідному суб’єктові діяти за тих чи інших об­ставин    на    свій розсуд

Ст. 87. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини     народних    депутатів України   від її  конституційного складу може розглянути питан­ня про відповідальність Кабінету Міністрів  України  та  прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верхов­ної Ради України

Метод заборони

Суб’єктам      кон­ституційного пра­ва  забороняють­ся відповідні дії

Ч. 3. ст. 15. Цензура заборонена. Ч. 6. ст. 17. На території України забороняється      створення      і функціонування            будь-яких збройних формувань, не перед­бачених законом

Галузь конституційного права характеризується єдністю і взаємодією елементів системи, до яких належать консти¬туційно-правові норми та конституційно-правові інститути.

Конституційно-правові норми мають загальні риси, притаманні всім видам правових норм, водночас їм властиві й деякі специфічні риси. Так, конституційно-правові норми мають:

  1. Особливий зміст (регулюють особливе коло відносин)
  2. Установчий характер приписів (визначають основи побудови правової системи та державного механізму)
  3. Є основоположним джерелом (Конституція України)
  4. Особливості структури (переважна більшість норм не містить санкцій)
  5. Особливе коло суб’єктів (народ, держава тощо)
  6. Загальнорегулятивний характер (це - норми-принципи, норми-дефініції, норми-програми тощо)

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі певну сферу або групу однорідних суспільних відносин.

Загальні конституційно-правові інститути мають комплексний характер і регулюють великі сфери суспільних відносин. До них належать:

•        загальні засади конституційного ладу України; основи правого статусу людини і громадянина;

•        пряме волевиявлення (вибори, референдум);

•        конституційна система органів державної влади;

•        територіальний устрій України;

•        конституційно-правові основи місцевого самоврядування тощо.

Норми конституційного права знаходять відображення в різних зовнішніх формах, які іменуються джерелами конституційного права. У сучасній науці вирізняють дві основні сфери джерел конституційного права: природне право і позитивне право.

Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, невідчужуваність прав людини. Воно виступає критерієм демократизму всієї правової системи України. У Конституції України закріплено всі найважливіші природні права (право на життя, на недоторканність особи, честь і гідність тощо). Це свідчить про те, що приписи природного права набувають чіткої правової оболонки і позитивне право значною мірою зливається з природним правом.

Джерела позитивного конституційного права України систематизуються за їхньою юридичною силою. До них належать:

•        Конституція України - основне джерело національного права України.

•        Закони України, міжнародні договори України, інші нормативні акти Верховної Ради України.

•        Нормативні постанови Кабінету Міністрів України.

•        Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК і Ради Міністрів АРК.

•        Статути територіальних громад, інші акти органів місце¬вого самоврядування, акти місцевих референдумів.

Окремої уваги заслуговує питання щодо можливості відне¬сення до кола джерел конституційного права рішень Конституційного Суду України, які, з одного боку, мають ненорма¬тивний характер, а з іншого - є обов’язковими до виконання на території України.

Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх правовідносин, так і специфічними, притаманними лише цьому виду правовідносин. Так, консти¬туційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру - об’єкт, суб’єкт і зміст, а їхня специфіка пов’язана з:

•        їхнім змістом - вони виникають в особливій сфері сус¬пільних відносин, що пов’язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

•        особливостями об’єкта, суб’єкта та характером юридич¬них зв’язків між суб’єктами цих відносин.

Об’єкти конституційно-правових відносин - це явища, матеріальна чи нематеріальна реальність, з приводу яких виникають правовідносини. Конституція України відносить до об’єктів народний і державний суверенітет, державну територію, державну символіку, політичну і ідеологічну багатоманітність, землю, державний бюджет тощо.

Суб’єкти конституційно-правових правовідносин - це особи, спільноти людей, органи, організації, які згідно з при¬писами конституційно-правових норм є носіями суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Суб’єктами конституційного права зазначені особи можуть стати лише за умови їхньої правосуб’єктності.

Зміст конституційно-правових відносин характеризується складною структурою. Вирізняють юридичний (суб’єктивні права та юридичні обов’язки) і матеріальний (фактична поведінка суб’єктів) зміст. При цьому в конкретних конституційно-правових відносинах суб’єктивне право учасників - це їхня гарантована конституційно-правовою нормою можливість вільно діяти в певних, визначених нормою межах, а юридичний обов’язок - це установлена конституційно-правовою нормою вимога діяти певним, чітко визначеним чином або утриматися від здійснення певних дій.

2. Передумови прийняття і загальна характеристика Конституції України 

Конституція - Основний Закон держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.

За більш як 300-річну історію було створено велику кіль¬кість конституцій. З метою вивчення особливостей форми, змісту, порядку прийняття тощо їх зазвичай класифікують за такими критеріями:

За формою (структурою)

Писані (єдиний нормативний акт). Т. Пейн: «Конституції немає, якщо її не можна покласти в кишеню»

Неписані (складаються з декіль-

 кох джерел, кількість яких не ви-
значена, серед них можуть бути
як писані - акти парламенту, так і неписані - конституційні звичаї)

За терміном дії

Постійні (не передбачають певного терміну дії, але це не означає неможливості їх зміни або скасування)

Тимчасові (приймаються на обмежений строк або до настання певних подій)

За способом прийняття

Октройовані (розроблені без участі представницького органу       та даровані народу монархом)

Народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму)

За порядком внесення змін, поправок і доповнень

Гнучкі (змінюються в такому самому порядку, як і звичайні закони)

   Жорсткі (змінюються в особли вому порядку з дотриманням ускладненої процедури)

 

Крім того, конституції розрізняють за формою правління (монархічні і республіканські), залежно від державно-політичного режиму (демократичні, авторитарні і тоталітарні), за формою державного устрою (федеративні та унітарні).

Конституціоналізм в Україні має давні традиції, а час його зародження пов’язується з Гетьманською державою (середина ХVІІ - друга половина ХVІІІ ст).

Сучасний конституційний процес розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де утверджувалося здійснення українським народом його невід’ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина.

На час проголошення незалежності України діяла Конституція УРСР 1978 р. Стрімкий розвиток суспільних і політичних відносин в Україні вимагав не просто внести зміни і доповнення в Конституцію 1978 р., а докорінно змінити або прийняти новий Основний Закон України.

 

Перший етап сучасного конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. Розпочалася робота з підготовки проекту нової Конституції України. Хронологічно вона здійснювалася таким чином:

  • 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада Української РСР утво­рила Конституційну комісію.
  • Комісія розробила Концепцію нової Конституції України. Цей документ Верховна Рада ухвалила 19 червня 1991 р.
  • На основі Концепції Комісія підготувала проект нової Конституції України (жовтень 1993 р.). Паралельно до чинної на той час Конституції УРСР вносилися зміни з метою привести її у відповідність до положень Декла­рації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України.

Але через загострення політичної ситуації, що полягала в протистоянні різних гілок влади, після жовтня 1993 р. кон­ституційний процес був фактично перерваний.

Другий етап почався після завершення дострокових парла­ментських і президентських виборів (від 10 листопада 1994 р.). Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Кон­ституційного договору між Президентом України і Верховною Радою про організацію державної влади і місцевого самовряду­вання на період до прийняття нової Конституції України.

Третій етап почався 8 червня 1995 р. і закінчився при­йняттям 28 червня 1996 р. Конституції України (складається з преамбули та п’ятнадцяти розділів).

Четвертий (новітній) етап сучасного конституційного процесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. і триває дотепер. До цього етапу віднесемо й прийняття Закону № 2222-ІV від 08.12.2004, що вніс зміни до положень сучасної Конституції України.

Назвемо специфічні риси (властивості), що відрізняють Конституцію України від інших нормативно-правових актів:

  • Конституція як Основний Закон є головним джерелом на­ціонального права, ядром усієї правової системи, юри­дичною базою чинного законодавства.
  • Конституція України характеризується юридичним вер­ховенством, що означає її пріоритетне становище в сис­темі національного законодавства України, має вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів.

Важливою юридичною властивістю Конституції України є її стабільність, яка забезпечується особливим, складним порядком внесення до неї змін і доповнень. Так, розділ Х ІІІ Конституції встановлює досить складну процедуру зміни Конституції України, яка пов’язана з тим, що, по-перше, вона  не  може  бути  змінена,   якщо  зміни  передбачають скасування чи обмеження прав чи свобод людини і грома­дянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалеж­ності чи на порушення територіальної цілісності України; по-друге, Конституція України взагалі не може бути зміне­на з настанням певних обставин - в умовах воєнного чи надзвичайного стану; по-третє, деякі положення Конституції України можуть бути змінені лише всеукраїнським рефе­рендумом.

  • До юридичних властивостей Конституції України можна віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. 3 ст. 8 Консти­туції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадя­нина безпосередньо на підставі Конституції України.
  • Юридичною властивістю Конституції України є особли­вий правовий захист, який має на меті забезпечення до­тримання конституційних положень.

Зважаючи на відомі нам класифікації, Конституція Укра­їни є (схема заповнюється за допомогою учнів):

  • за формою писаною, оскільки являє собою єдиний норма­тивний акт;
  • за терміном дії постійною;
  • за способом прийняття народною, оскільки була прийнята представницьким органом - Верховною Радою України;
  • за порядком внесення змін та доповнень жорсткою, що підтверджують статті розділу ХІІІ Конституції України.

 

IV. Узагальнення й систематизація навчальних знань і вмінь учнів

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Опрацювати конспект.

Підготувати повідомлення на такі теми:

  1. Руська правда як джерело права
  2. Литовські статути
  3. Конституція Пилипа Орлика
  4. Універсали ЦР
  5. Конституції УРСР
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Будь-ласка, залогіньтеся для додавання коментарів
Рейтинги
Рейтинг доступний лише для користувачів.

Будь-ласка, залогіньтеся або зареєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
Авторизація
Логін

Пароль



Забули пароль?

 Відновити 
Зараз на сайті
· Гостей: 1

· Користувачів: 0

· Всього користувачів: 2,515
· Новий користувач: valentina-kundel
Сторінка завантажилась за 0.17 сек. 2,762,681 унікальних відвідувачів