August 05 2020 04:31:08
Навігація
· Головна
· Вчительске буття
· Блог адміна
· Календарні планування з історії та правознавства
· Конспекти уроків (історія)
· Конспекти уроків (правознавство)
· Конспект уроку з природничих дисциплін
· Конспекти уроків для початкових класів
· Методика та методологія навчання
· Освіта мовою закону
· Позакласні виховні заходи
· Статті на різні теми
· Статті на допомогу вчителю та батькам
· Пошук
· Файли
· Фотогалерея
· Зворотній зв'язок
· FAQ
Останні статті
· Плакати, кабінет... ...
· ЗМІ для шкіл?
· Оновлюємо кабінет...
· Поступаємо в українс...
· Чому приватні школи ...
Лічильники
Тема : «Галицько-Волинська держава за князя Данила Романовича» .

В 1999 році ми відзначали VIII століть, як була утворена Галицько-Волинська держава. Вона зайняла в нашій історії сакральний (доленос­ний) елемент життя української нації, висту­пила «акумулятором» української державниць­кої ідеї в епоху середньовіччя. Галичина була і є своєрідним «казаном», де варилися ідеї української самостійності.

Утворив державу Роман Мстиславович у 1199 році, а розбудував і боронив ціною сво­го життя від монголо-татарської навали та інших зайд його син Данило, прозваний у на­роді Галицьким.

Історія свідок часу, світло істини,

пам'яті і вчитель життя.

Цицерон.

Обладнання: карта «Україна», атлас історії України — 7-й клас, «Галицько-Волинська держава».

На уроці задіяні особи: учень в ролі літо­писця, автора Галицько-Волинського літопи­су XIII ст. та учениця в ролі поета-літописця за віршами Олександра Олеся «Княжа Ук­раїна», К., «Веселка», 1991 р.

Мета уроку

— Визначити характерні особливості роз­витку Галицько-Волинської держави на початку та в середині XIIІ ст. на прикладах життя і діяльності князя Данила Романовича.

— Удосконалювати уміння систематизу­вати матеріал життєвих вчинків історичного діяча, виділяти головні світоглядні поняття, дискутувати, працювати з текстом підручни­ка, історичними картами і документами та додатковою літературою.

— Сприяти вихованню на прикладах патріо­тичних вчинків Данила Романовича любові до рідного краю, формувати світогляд на істо­ричні події минулого з погляду сьогодення.

Тип уроку: Урок — вивчення нового матеріалу.

Опорні поняття: Ренегат, отчина, «півотчини», баскаки, ярлик, ясир, «мирники». васал, ополчення, дворянська шляхта.

Хронологія: 1201р., 1205 р., 1237 р., 1238 р., 1239 р., 1240 р., 1245 р., 1253 р., 1264 р.

ХІД УРОК

І. Мотивація навчання.

Учитель. У 1999 році  знаменна дата — 80-річчя, як була утворена Галицько-Волинська держава — спадкоєми­ця Київської Русі.

Сьогодні нам буде корисно пригадати ос­новні віхи цієї держави і людей, які її прославляли. Як вам відомо, засновником дер­жави був Роман Мстиславович. Його справу продовжив син Данило. В надзвичайно важ­ких умовах боротьби з монголо-татарською навалою, зазіханням угорських та польських феодалів на українські землі, міжусобною боротьбою за владу власних боярів князь Да­нило успішно продовжив справу батька — захищати рідну землю, розбудував державу. Про нього — Данила Романовича — і піде мова на цьому уроці. Яким він був як дер­жавний діяч, політик і людина?

Проблемне завдання: Визначте місце в історії України князя Данила Романовича. За що шанують його нащадки?

II. Вивчення нового матеріалу.

План

1.  Боротьба за Галицьку землю.

2.  Розбудова Галицько-Волинської дер­жави.

3.  Боротьба з монголо-татарською нава­лою.

4.  Міжнародна політика.

5.  Підсумок. Випереджуюче завдання.

Учениця зачитує історичну довідку про Данила Галицького: «Данило Романович (1201—1264), князь волинський і галицький, король Русі з 1253 року. Після смерті бать­ка, князя Романа Мстиславовича (1205 рік), разом з матір'ю, рятуючись від боярських за­ворушень, перебував при угорському дворі, потім князював з братом Васильком у дрібних волинських князівствах. Зумів у 1238 році об'єднати Волинь, а згодом, після кількох не­вдалих спроб, оволодів Галичем (1238 рік) та Києвом (1239 рік). Проти Данила виступила Угорщина в союзі з поляками і підтримкою ворожих йому бояр. Однак у 1246 році під Ярославом Данило переміг коаліцію і оста­точно поширив владу на Галичину. Внаслі­док мудрої державної політики Данило фак­тично не підкорився владі Золотої Орди. Підтримував контакти з папою римським Інокентієм IV, погодився на унію і прийняв від папи королівську корону. Засновник Львова, Холма та інших міст. Активно проводив захі­дну політику, ширив західні культурні впливи, запроваджував європейське самоуправління у містах. Оцінюючи мудрість князя, літописець пише, ще його «можна ставити другим після біблійного Соломона». (І.Крип'якевич. «Істо­рія України», Львів, 1990 рік, ст. 317).

1. Учитель. Після смерті князя Романа роз­горілися чвари між князями, боярські інтриги, посилилось чужоземне втручання. У 1205 році князями стали малолітні його сини Данило і Василько, а регентом при них стала мати. Але боярські угруповання не допустили де влади Романової вдови та її малолітніх синів.

Учням пропонується знайти у підручнику відповідь на питання «Чому бояри були небезпечні для малолітніх князів?».

Відповідь учнів. Бояри у Галицько-Волинсь­кому князівстві мали сильні позиції. Це було, по-перше, пов'язано з тим, що вони мали ве­личезні доходи від солеварних промислів, сільського господарства і торгівлі. По-друге, князі Ростиславичі залучали бояр на свій бік у запеклій міжусобній боротьбі, роздавали їм посади і маєтки, що стало основою зміцнен­ня боярської влади. По-третє, бояри у прикордонних землях часто переходили на бік іноземних правителів, і ті ставали їх покрови­телями, надаючи або обіцяючи великі при­вілеї.

Учитель. Більше 30-ти років Романовичі боролися за свою отчину. Старшим князем був Данило, прозваний Галицьким, його со­ратником і помічником у всі роки залишався Василько.

Змальовуючи поетичний образ князя Да­нила, учениця зачитує вірш із книги Олексан­дра Олеся «Княжа Україна» (ст. 130):

Горе учить, кажуть люди,

Доки горе не уб'єш.

І Василька і Данила

Научило горе теж.

І вони навчились добре

І сидіти на коні,

І терпіти у походах.

 І боротись на війні.

І обидва зрозуміли:

Досягає той,хто йде,

Хто бере усе, що треба,

А не ласки з неба жде.

І вони Волинь забравши,

Поділились як брати,

І мети здобути Галич —  

 Спільно хочуть досягти.

Учитель. Данило Романович зумів органі­зувати міцне військо. Важко озброєну кінно­ту склали волинські бояри, а піхоту він на­брав із селян. Данило зумів також заручити­ся підтримкою селян і городян у Галичині, які потерпали від боярського свавілля і безпе­рервних воєн. Врешті-решт, боярська опози­ція зазнала поразки. У 1237—1238 роках Данило зміг остаточно укріпитися у Галичі. Ва­силько отримав Волинь.

Учениця продовжує вірш: ....! на батьківськім престолі В ріднім Галичі він сів Весь, народ вітав Данила, весь народ його хотів.

Учитель. Які риси характеру проявив князь Данило в боротьбі за батьківську землю?

Відповідь учня. Багато чому князя Данила вчило горе. У нього був принцип не ждати ласки з неба, а самому боротися за рідну землю. Для цього князеві довелося навчити­ся сидіти на коні, терпіти у походах, воюючи з ворогами.

2. Учитель. Ставши на чолі Галицько-Волинської держави, князь Данило багато зробив для її розбудови. (Відповідь продовжують учні, використовуючи матеріал підручника )

...У 1238 році князь Данило розгромив німецьких рицарів-хрестоносців, які захопи­ли місто Дорогочин. Визволення цього міста мало велике значення для Галицько-Волинських земель.

Учень-літописець зазначає, що, дізнавшись про втрату Дорогочина, Данило сказав: «Не­добре є держати нашу отчину крижевникам» (хрестоносцям) і пішов на них з важкоозброєним військом.

Учні доповнюють відповідь. Після перемоги під Дорогочином Данило пішов у Київ і укріпився там. Таким чином, Данило Романович повністю відновив тери­торію Галицько-Волинської держави, якою володів його батько.

Він здійснив військову реформу. Будучи далекоглядним політиком, князь не покладав­ся лише на феодальну дружину (галицьке боярство часто зраджувало його), широко використовував ополчення — селян і міщан. Реформував державний апарат. На зміну ве­ликого боярства, яке було в князівському ото­ченні, він почав висувати своїх прибічників з нижчих верств. Так формувалася дворянська шляхта.

Учні роблять висновок: князь Данило про­явив себе як здібний державний діяч.

Учитель. Батиєві орди в кінці 1240 року штурмом здобули Київ, а потім пішли на Галицько-Волинське князівство. За собою ор­динці залишали гори трупів, згарища, спустілі міста і села, витоптані поля й луки.

Учень-літописець зачитує слова галицького книжника. «У той час поїхав був Данило в Угри до короля (Бели), бо він іще не чув про прихід поганих татар на Київ. А коли Батий узяв город Київ і почув  він про Данила, що той в Уграх є, то рушив сам до (города) Во­лодимира.

І прийшов він до города Колодяжна, і по­ставив дванадцять пороків (таранів). Та не міг він розробити стіни і став перемовляти людей. Вони тоді, послухавши злої ради його, здалися і самі перебиті були. І прийшов він до Каменця (та) Ізаславля (і) взяв їх. А коли побачив, що Крєм'янець і город Данилів не­можливо було взяти йому, то відійшов од них. І прийшов він до Володимира, і взяв його спи­сом, і вибив його без пощади, так само і го­род Галич, і інших городів багато, що їм нема числа».

Коли по тому Данило повернувся з-за кор­дону, він з жахом побачив страшну картину смерті й розорення: «Ніхто у Володимирі не зостався живий, церкви були переповнені трупами й мертвими тілами», — закінчив чи­тати учень-літописець.

Учитель. А як розцінюєте поїздку князя Данила в Угорщину до короля Бели?

У класі розгортається гостра суперечка. Частина учнів виправдовують вчинок Данила Романовича, позаяк він так змушений був вчи­нити, щоб організувати оборонний союз, інші різко його засуджують, оскільки князь особи­сто не організував оборону князівства, щоб уникнути таких великих жертв.

І, як завжди буває в таких випадках, монголо-татари, розбивши поодинці Галицько-Волинську державу і Угорщину, навесні 1242 року повернулися за Волгу й заснували в її пониззі грабіжницьку державу — Золоту Орду. Давня Русь опинилася в принизливій залеж­ності від неї, і руські князі один за одним почали їздити до столиці Орди — Сараю на затвердження ханськими намісниками у своїх землях. Така доля спіткала й Данила (але трохи пізніше).

При поверненні Данила на батьківщину проти нього збунтувалося галицьке боярство і вирішило замінити князя маріонеткою, чер­нігівським княжичем Ростиславом, зятем угорського короля.

Влітку 1245 року в Угорщині зібралося велике військо, щоб силою «посадити» Рос­тислава на галицький стіл. У війську були і польські (з числа ворожих Данилові) загони, і також створені супротивними князеві боя­рами військові формування.

Про наслідки битви учні читають у підручнику і продовжують: «У 1245 році відбулася битва між військом Данила Галиць­кого і об'єднаними польсько-угорськими військами біля міста Ярослава на річці Сян. Данило отримав блискучу перемогу». Особ­ливо акцентується увага на тому, що у цій битві Галицько-Волинський князь підтвердив свою славу хороброго воїна і мудрого пол­ководця.

Висновок роблять учні. Ця перемога мала велике історичне значення.

По-перше, вона надовго зупинила агресію Угорського коро­лівства на північ від Карпат;

по-друге, піднес­ла міжнародний авторитет Галицько-Волинсь­кої держави. Після цього угорський король змушений був налагодити дружні стосунки з Данилом і навіть одружив свою дочку з си­ном Данила Левом.

Учитель. Воєнний успіх Данила набув роз­голосу в усьому середньовічному світі і не на жарт стривожив ординських володарів. Того самого 1245 року Батий прислав послів з вимогою: «Дай Галич!», що означало повне підкорення Галицької землі Орді з посадженням там ханських баскаків і систематичним збиранням виснажливої данини, як і в Північно-Східній Русі.

4. Учень-лггописець зачитує слова галиць­кого біографа Данила, який із співчуттям нотує: «Той (Данило) журився, що не встиг зміцнити землі своєї фортецями, і подумав разом з братом своїм, і поїхав до Батия, мов­лячи: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам!»

Учитель. «А як ви оцінюєте такий вчинок князя?» Учні висловлюють різні погляди. Пе­ревагу бере судження, що Данило має таки їхати до хана, навіть з ризиком для власного життя.

Учитель. Батий ласкаво і чемно прийняв князя і «доручив йому землю його». За це Данилові довелося визнати зверхність мон­гольського хана й виконати ряд гидких сер­цю християнина язичницьких обрядів. Ціною особистого приниження мудрий політик зберіг недоторканність рідної землі, не допустив гуди татарських баскаків і не став платити пост­ійну данину Сараю, обмежившись надсилан­ням час від часу дарунків Батиєві. Головне ж, князь виграв час для організації відсічі жорстоким поневолювачам.

Але не всі сучасники князя Данила цей його вчинок сприйняли однаково.

Учень-літописець. «Гірше лиха — честь та­тарська. Данило Романович, князь Волинсь­кий, що держить землю Руську-Киівську, Волинську, Галицьку та інші, стоїть отеє навкол­ішки перед ханом, зве себе холопом, платить йому данину, боїться і грізного наказу мусить слухатися».

Учитель. Князь Данило вважав, що краще так зробити, аніж на край свій покласти зно­ву люте горе. Дипломатичний здобуток Да­нила в Орді був тим вагоміший, що всі інші князі поверталися з Сараю обібраними й спаплюженими, а дехто й наклав там голо­вою. Звістка про успіх князя, як з гордістю зазначає літописець, облетіла всю Європу. Тому угорський король Бела тепер з усіх сил домагався союзу з Руссю, який ще донедав­на відкидав. Галицький книжник насмішку­вато пише з цього приводу: «Тому боявся він його (Данила), бо побував той у татар, пе­реміг Ростислава і його угрів». Це визнавав, скріпивши серце, сам Бела в грамоті до римського першосвященника Інокентія IV, по­яснюючи, чому видав дочку не за католика.

Так само легко владналися стосунки з польськими князями, вони навіть віддали князю Люблінську землю, аби галицько-волинський володар дружньо ставився до них. Була укладена мирна угода і з войовничим Ли­товським князівством.

Однак Данило Романович розумів: не західні сусіди, непослідовні у своїх діях, можуть подати йому дійову допомогу в прий­дешній борні з ординцями.

Доповнення учнів. Князь зосереджує зу­силля на згуртуванні руських князів у боротьбі проти моногольського поневолення. Це стає провідною ідеєю його життя, якій князь зали­шається вірним до останнього подиху. Так талант державного діяча поєднується з хис­том полководця, який розумів: подолати чис­ленне, добре озброєне й дисципліноване військо пощастить лише тоді, коли об'єднати сили головних давньоруських князівств.

Данило звертається і до папи римського Інокентія IV з проханням допомогти зібрати рицарів Європи на хрестовий похід проти монголів. За це він погоджувався на перехід своїх земель під церковну юрисдикцію Риму. У 1253 році він отримає від Опізо, посла папи римського Інокентія IV, королівську корону. Однак папа не зумів організувати хрестовий похід рицарів проти ординців, тому взаємини між Данилом Га­лицьким і Римом не переросли у стійкий союз.

Учитель. М. Грушевський в «Історії України-Русі» пише: «Але коронація пройшла зовсім тихо... без особливої паради, без з'їзду князів...» Про саму коронаційну церемонію не знаходимо ніяких подробиць в нашому літо­писі, в ньому тільки говориться, що Данило «прийняв вінець від Бога, від церкви св. Апостолів, від стола св. Петра, від отця свого папи Інокентія і від усіх його єпископів».

М.  Грушевський продовжує: «...Обіцянки Опізо були даремні. Проповідь християнського походу зісталася безплідною. Ані папа, ані князі, до которих він звертався з зазивом, ніякої допомоги проти татар не прислали. З огляду на се Данило не мав охоти робити якісь уступки римській курії в релігійних спра­вах...

Данило залишив усякі відносини до римсь­кої курії, і його королівський титул зістався одинокою пам'яткою сеї першої — ефемеричної руської унії» .

На жаль, князю Данилу не вдалося ство­рити сильний союз проти ординців.

Учні роблять висновок. Наприкінці 50-х років XIII ст. монголи на­правили проти Данила величезне військо і змусили його остаточно визнати себе васа­лом Орди. На місце скомпрометованого по­стійними поразками Куремси хан прислав старого й досвідченого полководця Бурундая з величезною армією.

Учень-літолисець (із сумом і відчаєм опо­відає): «Прийшов безбожний і злий Бурундай з безліччю полків татарських, з великою си­лою, і став на місце Куремси».

Учитель. Тверезо зваживши сили, Данило вирішив скоритися ворогові, який кількаразо­во його переважав. Так, Галицько-Волинська Русь останньою серед руських земель і князівств потрапила під жорстоку "владу Зо­лотої Орди.

5. Учитель. А що ж Данило Романович? «Бурундаєва рать» завдала йому непоправ­ного удару Загинула ідея всього життя — організація відсічі поневолювачам, звільнен­ня Русі з-під принизливої і жорстокої влади Золотої Орди.

Під старість князь хворів очима, майже втра­тив зір. І свої останні битви провів, по суті, наосліп, ледве бачачи ворога і одержуючи відомості про його переміщення від воєвод, які командували полками правої і лівої руки, центру, засадним... Він вигравав ті битви, спи­раючись на створене ним і безмежно відда­не, мабуть, найкраще у Східній Європі кінне й піше військо. Керувався багатющим досвідом, професійним умінням, стратегічним хистом, головне ж — інтуїцією, здатністю передбачи­ти задуми й маневри противника, мов на долоні уявляти перебіг бою, тобто. якостями справді великого полководця. А Данило Ро­манович Галицький, верховний князь Галицько-Волинський і король руський, був таки ним. ! не тільки на Русі, а може, й у всій Східній Європі 30—50-х рр. ХІІІ століття.

Та все те минулося. В останні роки життя все більше хворів: мучили очі, подалося сер­це. Годинами старий володар сидів на гале­реї кам'яного палацу в Галичі, що височів над стометровим урвищем Крилоської гори, над притокою Дністра Луквою. Часто згадував Данило батька, великого князя Романа Мстиславича, засновника найбільшого і найсильнішого на тогочасній Русі Галицько-Волинського князівства.

Помер князь Данило у 1264 році. Перед смертю він, мабуть, перебував у своїм улюб­ленім Холмі, бо там його й поховано, в церкві Богородиці, що сам збудував. «Сей Данило був другим по Соломоні», — додає літописець, говорячи про його смерть.

Так, Данилові Романовичу не пощастило звільнити Русь від монгольської кормиги. Надто великі сили мав ворог, надто слабкою була роз'єднана на безліч князівств Русь. «Не просте время», як зазначали у таких випад­ках давні літописці. Але мужнє життя галиць­ко-волинського князя, його самовіддана бо­ротьба за волю рідної землі були прикладом для прийдешніх поколінь войовників за неза­лежність Руси-України.

III. Узагальнення знань. 

1.  Доведіть, що бояри в Галицько-Волинській державі мали сильні позиції.

2.   У чому історичне значення битв під містами Дорогочином і Ярославом?

3.  Які риси характеру проявив князь Да­нило, коли він боровся за батьківську землю?

4.  Що зробив Данило Романович для роз­будови держави?

5.   Як оцінили сучасники князя його по­їздку до ординського хана?

6.   Як оцінює М.Грушевський коронацію Данила Романовича?

7.   Як пройшли останні роки Данила Га­лицького?

8.  Позначте на контурній карті шлях по­ходів ординців на Галицько-Волинські землі і міста основних битв князя Данила з ворогам и.

9.  На стрічці часу позначте основні події життя і діяльності Данила Романовича.

Стрічка часу:

1201 1205 1233 1239 1240 1245 1253 1264

10.   Розв'язання проблемного завдання

 (висновок). Місце в історії України князя Да­нила Галицького.

IV. Творче домашнє завдання (дифе­ренційоване)

1.  Опрацювати текст, виконати завдання, заповнити таблиці §22.

2.  Напишіть оповідання «Данило Галиць­кий — видатний український державний діяч».

3.  Прочитайте додаткову літературу:

«Історія українського війська», Львів «Світ», 1992 (Татари на Україні. Данило в боротьбі з татарами. Стор. 114—122).

М.Аркас. «Історія України-Русі», 1994, стор. 74—86.

О.Олесь. «Княжа Україна», К., «Веселка», 1991, стор. 128-141.

Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Будь-ласка, залогіньтеся для додавання коментарів
Рейтинги
Рейтинг доступний лише для користувачів.

Будь-ласка, залогіньтеся або зареєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
Авторизація
Логін

Пароль



Забули пароль?

 Відновити 
Зараз на сайті
· Гостей: 1

· Користувачів: 0

· Всього користувачів: 2,515
· Новий користувач: valentina-kundel
Сторінка завантажилась за 0.09 сек. 2,644,999 унікальних відвідувачів